ZVUCAR - Чорнобривці

Мама Зіяла Квіти Біля Хати В Саду.
Я Тоді Ще Не Знав, Куди У Світі Піду.
Теплий Вітер Гойдав В Ці Знайомі Поля.
І Сміялось Дитинство, І Світилась Земля.
Я Ріс Між Дорогами,
Мріяв Про Далю.
Мене Кликав Той Світ Шумний, Трохи Зухвалий,
Але Навіть У Місті Серед Світла Вночі Я Бачу
Ті Квіти, Вони В Серці Моїм.
Чорнобривці Під Вікном Тихо Знову Цвітуть.
Наче Кличуть Мене Повернутись На Мить.
Я Блукаю Днями, Так І Шумі Літа.
Пам’ятаю Той Дім, Де Чекала Мене Мама Моя.
Чорнобривці, Як Спогад, Як Тепло У Душі.
Я Несу Їх Крізь Роки У Нічні Метушні.
Куди Б Не Вела Мене Доля Моя,
Я Вернуся Туди, Де Почалася Сім’я.
Світ Кличе Знов За Собою.
Та В Думках Я Завжди Біля Хати З Тобою.
Скільки Б Не Було Доріг, Скільки Б Не Було Днів,
Я Не Зраджу Тикитів Дитячих Років.
Ти Навчила Любити, Ти Навчила Чекать.
Навіть Якщо Далеко — Все Одно Пам’ятати.
В Найтемнішу Ніч, Коли Гублю Свій Шлях,
Я Знаходжу Дорогу По Твоїх Тих Словах.
Чорнобривці Під Вікном Тихо Знову Цвітуть.
Наче Кличуть Мене Повернутись На Мить.
Я Блукаю Днями, Так І Шумі Літа.
Пам’ятаю Той Дім, Де Чекала Мене Мама Моя.
Чорнобривці, Як Спогад, Як Тепло У Душі.
Я Несу Їх Крізь Роки У Нічній Метушні.
І Куди Б Не Вела Мене Доля Моя,
Я Вернуся Туди, Де Почалася Сім’я.
Оя.